Дивлячись по телевізору організований у Харкові україноненависниками Добкіним і Кернерсом проросійський шабаш партії регіонів, метою якого було посіяти ненависть до українців, що вийшли на Євромайдани відстоювати свою честь і гідність, не здивувася, побачивши поруч з Добкіним сімейство Хоптян, які внаслідок виявлення до них недовір’я жителів Тернопілля, були усунуті із своїх посад і змушені повернутись туди, звідки приїхали.
Все це відбувалось мирно, чесно і законно. Їхній присутності на цьому зборищі можна не дивуватись. Вони чужі у нашому краї люди, десантники межигірського диктатора Януковича, що були закинуті у наш галицький край з метою перетворення нас, галичан, у покірних слуг донецької злодійської мафії, не здатних до свідомого опору злочинній владі і боротьби за українську Україну.
Їм можна не дуже дивуватись, бо, будучи вихованими на засадах рабського плазування перед московським “старшим братом”, одержавши закалку в ленінському комсомолі, ставши вірними слугами кремлівських комуністичних деспотів, вони не захотіли за роки української незалежності переформатувати свою свідомість і стати повноцінними українцями. Для характеристики таких людей українці влучно використовували приказку: “Чим баняк накипів, тим буде смердіти”.
Найбільш здивувало те, що поруч з Н. Хоптян , яка, виступаючи, обзивала нас нечистю і закликала харків’ян приїхати на Тернопільщину привести нас до їхнього регіонально- донєцкого порядку, були свої, місцеві ренегати і лакузи, уродженці наших багатостраждальних патріотичних надзбручанських сіл: з с.Сороки — Петро Марків (нач-к райсільгоспуправління), з с.Шидловець — Ігор Процків (говн. бух-р райлікарні), з с.Вільхівчика — Марія Гайдук (заст. голови РДА), з с.Яблунова — Руслан Мостовий (нач-к департ. охорони здоров’я ОДА) та інші не всім відомі манкурти.
При всьому тому, що маємо на 23 році незалежності України, ніяк не можу зрозуміти ганебний поступок вище названих людей, адже народились і виросли вони серед людей, яким були чужі переконання московських окупантів, комуністичних вампірів і сьогоднішніх злодіїв із партії регіонів.
Думаю і ніяк не можу догадатись, яким мотивами керувались названі “патріоти”, відправляючись на з’їзд регіоналів у Харків. Що спунукало їх до вчинку, який граничить із зрадою свого народу, бо ж ідеї і прагнення донецької регіональної мафії не сумісні із бажаннями всіх чесних українців у розбудові справді української держави? Юдин гріш? Прагнення до ситого і розкішного життя? Брак національної свідомості і елементарного розсудку? Бажання втриматись на дарованих посадах? Чи все разом?
Невже у нікого із них не було ніскільки розуму, щоб зупинитись, не накликати на себе і свої сім’ї на довгі роки зневагу і ганьбу? Трудно повірити, що вони так скоро всмоктали у свої душі і характери ворожу азіатсько-бандитську ідеологію. Навіть найменш усвідомленній в ідеалах порядності людині відомо, що гроші, посади і титули, розкіш і навіть життя є тимчасовими явищами. Аксіомою є те, що зрадник ще за життя стає живим трупом. Спочатку — духовним, дальше — фізичним, що поки дійде до свого кінця, його каменують. Спочатку — власна совість, далі — чужі люди, ще дальше — власні потомки. Навіть сповідь перед Господом Богом не знімає і не змиває ганьби зради.
Історично знаємо багато прикладів про те, чим закінчувалось зрадництво для багатьох нам досить відомих постатей. Їх у нашій історії не мало, що за вірну службу ворогам поплатились від них своїм життям. Згадаю кількох, серед них імена найвідданіших партії Леніна-Сталіна малоросів-хохльонків — Юрія Коцюбинського, Віталія Примакова, що вбивали наших студентів під Крутами і разом з царським полковником Муравйовим знищили за тиждень п’ять тисяч киян. Також Петровського, Затонського, Скрипника, Хвильового та тисяч інших нерозумних українців, вбитих сталінськими опричниками-чекістами у 1937 — 1938 р.р. за вірну службу комуністичному диспотичному режимові. Знаємо, ворог належно оцінив їхні старання: після того, як стали йому непотрібні, викинув на смітник історії. Оцінюючи сьогоднішнє становище в Україні, не хочеться вірити, що правдою є те, що історія нічого не вчить.
При всьому сказаному вище беззаперечним є право кожного громадянина на вільне волевиявлення. Нажаль, не всі люди його використовують в інтересах свойого народу, а не власних егоїстично-самолюбивих. На Харківський шабаш регіоналів згадані вище “патріоти” їхали добре знаючи про все, що у той час відбувалось в Україні з кінця листопада 2013 р. до часу їхнього від’їзду у Харків. Вони все бачили, якщо не хотіли бачити, то чули, що твориться на Майданах України. Тільки тупа, позбавлена елементарного логічного мислення людина, своєрідний дегенарат і манкурт міг спокійно спостерігати за побиттям “Беркутом” до крові студентів і журналістів, те, як вбивали мирних людей, розбивали людям голови, ламали руки і ноги, знущались над голими на морозі. Як можна було після всього того баченого українцеві, якщо він українець, спокійно їхати на форум україножерів Добкіна і Кернеса, просити у них допомоги, щоб надіти на нас усмиряючу путінсько-януковичську сорочку. Більш цинічного поступку не можна було ні придумати, ні вчинити. Тому хай і не дивуються вищеназвані “патріоти”, що народ їхні прізвища надовго приб’є до ганебного стовба. Це про таких, як вони, знищений московським комуністичним режимом поет Василь Симоненко писав: