24 липня 2012 року мав можливість бути присутнім на позачерговій (14) сесії Гусятинської районної ради, де депутати обговорювали закон «Про засади державної мовної політики в Україні» і одноголосно оцінили його, як документ ворожий для українського суспільства, як такий, який могли прийняти тільки вороги української нації, що прагнуть знищити не тільки мову нації, а й саму націю і її державу, душею якої є її українська мова.
До честі присутніх депутатів (серед них були і члени партії регіонів) у зверненні до Президента і Голови Верховної Ради України сказано, що 248 депутатів, які прийняли цей мовний закон «не мають морального права бути представниками народу», що цим законом партія регіонів та її сателіти «свідомо запустили механізм розколу українського суспільства та дестабілізації ситуації в країні на передодні виборів до парламенту України».
Звернення, що відображало турботу присутніх на сесії депутатів і запрошених про дальшу долю української мови, було одноголосно підтримано 62 депутатами і, надіюсь, що було відправлено адресатам. З інформаційного матеріалу відомо, що таких звернень по всій Україні було прийнято багато.
Відповіді на них не прийшлося довго чекати. 31 липня маніпулятор Верховної Ради Литвин всупереч наказу патріотів-українців не підписувати цей закон, загубивши власну честь і національну гідність, плюнувши українцям ввічі, в тому числі і густинським депутатам, підписав його. Підписав, хоч добре знав, що дія закону у недалекому майбутньому приведе до знищення України як унітарної держави. То хто він? Патріот, чи ворог нації? Не помилимось, коли скажемо, що ворог.
Коли б встав з гробу царський міністр Валуєв, що 1863 року підписав циркуляр про знищення української мови, потиснув би з вдячності Литвину руку за продовження його українофобської політики у вільній українській державі. Ще б пак! Чого не донищили в Україні наші вороги, донизуємо самі – українці.
Писав 150 років тому Т. Шевченко. На превеликий жаль внаслідок нашої української добродушності політика валуєвського циркуляру, емського указу, брежнівсько-сусловської маячні про злиття націй і перетворення нас українців в «єдиний совєтський народ» продовжуються у вільній Українській Державі всіма українофобами, що ненавидять нас – українців і нашу мову. Ці україно жери і складають основний ворожий кістяк, що прагне відівчити нас українців розмовляти рідною мовою та перетворити Україну в придаток до путінської російсько імперії.
Все це робиться з далеким розрахунком. З початку забрали у нас графу «національність» у паспорті і свідоцтві про народження, дальше міністр освіти Табачник позбавить нас нашої історії, тепер – мови, дальше – землі, ще дальше за путінсько-медведчуківським сценарієм поділять Україну на федеративні уділи з регіональними мовами і не стане України. Дайте тільки повну волю Чечетову і йому подібним, вони не тільки «розведуть нас як котят», а й передушать, перестріляють, як у «билиє советскіє врєміна».
Як мильна булька тріснула надія на те, що Литвин не підпише цей закон, однак як у пісні: «Пропала надія, забили Андрія, заплакали очі мої…» Саме це без вагань плюнувши після зібрання української еліти їм і в очі, і в душу, зробить і Президент. Мимоволі у пам’яті виринули слова із стрілецької пісні:
Пісня відноситься до подій 1918 року, коли більшовицький командуючий, колишній царський полковник Муравйов із своїми московськими головорізами зайняв Київ і вчиниву ньому не тільки страшні грабежі, а й масове знищення киян, убивши за короткий час близько 5 тисяч жителів міста. Убивали за все: за те, що носив вишиванку, носив українські вуса і навіть за те, що розмовляв українською мовою, і за те, що був українцем. Це був дикий ворог – Муравйов! Спитаймо себе, а сьогодні хто нищить Українців? Більш витончено ніж Муравйов сьогодні вбивають нас на свій манер чечетови та інші українофоби, які диктують нам, українцям, у рідній державі волю окупантів. Відповіді не треба довго ні шукати, ні чекати. Ми знаємо хто!
То ж, якщо будемо спати, мовчати, не діяти, коритись ворогам, з нами бути те саме, що і робив у 1918 році Муравйов. Не сумнівайтесь, українці, ворог буде душити нас поки остаточно не знищить. Для цього не покладаючи зусиль сьогодні наполегливо працює путінська московська імперія, заслана в Україну її п’ята колона і продажні депутати, що в числі 248-ми прийняли закон «Про засади державної мовної політики в Україні».
«Українських добродіїв» Литвина, Чечетова, Колісниченка, Ківалова за плювок в душу українського народу ніхто не покарав. Навіть ніхто з них не вибачився перед нами. Можемо зробити висновок, що так і дальше буде, бо обнадійливо чекати від ворога чогось кращого – абсурд, безглуздя. В сьогоднішній нашій ситуації слід звернутись до Франка, до його пророчих слів:
Маймо, українці, національну гордість, власну честь, запал енергії до дальшої боротьби за Українську Україну.